Історичні таємниці назв районів Києва

Відкривши карту Києва, побачиш безліч своєрідних назв, якими позначають Київські масиви і райони. Деякі назви самі говорять про своє походження: наприклад, Вітряні Гори або Виноградар. А ось звідки взялися Шулявка, Борщагівка, Дорогожичі, просто так і не зрозуміти.

Оболонь – родичка італійської Болон'ї

Напочатку назви отримували природні об'єкти: річки, гори, долини. Наприклад, річки Клов, Почайна, Котурка – це все різні варіанти слова "вода". Далі від імен річок і гір свою назву отримувала місцевість довкола, а потім – і поселення.

Самі древні київські райони – Оболонь і Подол. Подолом древні слов'яни називали місцевість під горою. А ось коріння слова "оболонь", очевидно, вирушає в ті далекі часи, коли всі люди континенту говорили на одній прамові. Так і вийшло, що наша оболонь і італійська Болон'я сталися від одного слова, яке позначає луги, що розливаються на літо, з безліччю озер.

Район Печерськ явно має відношення до печер, проте до яких саме, єдиної думки доки немає. Найлегше передбачити, що йдеться про лаврських печерах, в яких ченці живуть вже добру тисячу років. З іншого боку, адже не випадково ченці почали селитися під землею саме в цьому місці. Швидше за все, горби Печерська сама природа нагородила печерами спочатку.

На Видубичах жив Перун, а в Жулянах – Геліос

Район Желяни став звичним нам Жулянами лише на початку XX століття з вини невідомого службовця імперської канцелярії, що переплутав букву. Є декілька версій походження назви цього району. По одній з них, на місці сучасних Жулян знаходилося святилище слов'янської богині смерті – Желі. Інша версія ще більш екзотична: ніби до слов'ян на цій території жили люди, що поклонялися грецькому богові Сонця – Геліосу, а в слов'янській транскрипції "Г" дуже легко перетворюється на "Ж".

І про Видубичі є дві версії. По легенді, саме в цьому місці виплив на берег ("видибав") дерев'яний ідол Перуна, який скинув до Дніпра в 988 році князь Володимир Великий. Інша версія свідчить, що в цьому місці існувала древня переправа через Дніпро, по якій кияни переправлялися по річці на дубах. Звідси і назва.

А ось в районі Киріллівської гори мешкав не бог і не ідол, а справжнісінький дракон. За переказами, легендарного Горинича убив київський багатир Кирило Кожемяка, а на місці, де відбувся бій, побудували Киріллівську церкву. Чи це так – невідомо, тому що за іншою версією дракон жив в районі Оболоні і убив його Добриня Никітіч якраз там, де нині перетинаються вулиці Багатирська і Добринінська.

Хто такий Демей і кому що подарували в Дарниці?

Карта Києва як і раніше до кінця не розгадана. Питання викликають як древні назви, так і нові. Найнезрозуміліша ситуація з Дорогожичами, Деміївкою і Дарницею – просто-таки жодній прийнятній версії. Наприклад, слово "Дорогожичі", на думку деяких учених, сходить до "дорого" і "жити", але чому склалися саме ці слова, неясно.

А версія про місце, де нібито сходяться дороги, личить ще менше. Деміївка з'явилася в XIX столітті і явно пов'язана з якимсь Демієм. Проте чи був такий – історія не залишила для нас жодної підказки. Приблизно те ж і з Дарницею. Напрошується вивід, що хтось щось комусь подарував, але конкретного пояснення немає.

Ледве краще за справу йдуть з Борщагівкой і Сирцем. Борщагівка, швидше за все, названа від річки Борщівки, на берегах якої зростав борщец, або щавель, а Сирець – чи то від вогкості в тому районі, чи то від необпаленої цеглини, що вироблялася там, сирцю.

Одна з найзагадковіших київських назв – Шулявка – вирушає корінням в Київську Русь. Лише тоді ця місцевість іменувалася трохи по-іншому – Шелвів борок (так називали невисокий ліс). Пізніше складне для вимови слово перетворилося на Шулявку.

Поляки кричали "Кінчай засинати!"

Існує цікава легенда про назву селища Конча-Заспа, в якому зараз розташувалася шикарна база київського "Динамо". У цьому місці козаки напали на сонне польське військо, і вартові, щоб розбудити сплячих шляхтичів, голосно кричали "Кінчай засинати!".

Смішно, але навряд чи правда – в польській мові немає таких слів. Назва, швидше за все, сталася від двох озер з такими іменами. Давним-давно там протікав один з припливів Дніпра, але потім його засипали: там, де він закінчувався, утворилося озеро Конча, а там, де засинали, – Заспа.

А знаєте, звідки пішла назва парку "Кинь-Смуток" біля площі Шевченка? По легенді, якось імператриця Катерина виїхала на пікнік за місто зі своїм фаворитом, графом Потемкиним. Граф був похмурий і невеселий, і Катерина вирішила його підбадьорити: "Кинь смуток, дивися, яка краса довкруги!". З тих пір це місце так і називають – Кинь-Смуток.

Насправді Катерина нічого подібного, швидше за все, не говорила. Адже документальних підтверджень її вояжу по цих місцях немає, а історію придумав один з журналістів в позаминулому столітті.

Горящі назви

Куренівка – в козацькі часи стояли курені.

Теремки – за часів Київської Русі знаходився якийсь терем, який саме – точно ніхто не знає.

Вітряні Гори – горби недалеко від виноградників, де зазвичай сильний вітер.

Топоніми, похідні від назв рослин

Осокорки – від дерева осокор, яке і зараз часто зустрічається в цьому районі.

Виноградар – місце, де вирощували виноград.

Липки – від липової алеї на Печерську, належній Лаврі.

Топоніми, похідні від прізвищ

Галагани – від прізвища господарів, поміщиків Галаганів.

Позняки – від прізвища Позняка, місцевого поміщика.

Чоколовка – від прізвища власника друкарні Чоколова, який дав 9 тисяч рублів на придбання землі.

Кучмін Яр – від прізвища первопоселенца Григорія Кучми.

Як Вигуровщина стала Троєщиною, а Мешаловка – Мишоловкою

Топографічний казус стався з Троєщиною. Спочатку на лівому березі Дніпра були сусідами два села – Вигуровщина і Троєщина. Одна називалася по імені колишнього власника – дворянина Станіслава Вигури (землі під Києвом йому подарував польський король Сигизмундом).

А поруч знаходилися володіння монастиря Троїцкого, на яких декілька сотів років назад оселилися жителі Чернігівської губернії. У 70-х роках лівий берег почав активно забудовуватися, внаслідок чого Вигуровщину спіткала доля московських Черемх.

Але хтось весь район назвав Троєщиною, хоча насправді жодного будинку справжньої Троєщини не чіпали. Жителі Вигуровщини, природно, стали обурюватися. Тоді-то і народився абсолютно неприйнятний гібрид Вигуровщина-Троєщина, який тепер красується на всіх київських картах. У районі сучасної Мишоловки два століття назад були монастирські землі, де у великій кількості стояли млини. На звичайному млині можна молоти лише один сорт зерна, а ось на тамошніх – відразу декілька, за що назвали цей район Мешаловкою. У XIX столітті якийсь безіменний переписувач неправильно заповнив документи, і з його легкої руки з'явився смішний район міста – Мишоловка, хоча з мишами там все гаразд.

Джерело: meget.kiev.ua